— Цього не може бути.

Продавець біблій, не підвищуючи голосу, відповів:

— Не може бути, однак є. Кількість сторінок у цій книзі справді безконечна. Жодна з них не є першою, ані останньою. Не знаю, чому вони пронумеровані так довільно. Певно, щоб дати зрозуміти, що нескінченний ряд можна виразити будь-якими цифрами.

Потім, немов розмірковуючи вголос, він додав:

— Якщо простір нескінченний, ми перебуваємо будь-якій точці простору. Якщо час нескінченний, ми перебуваємо у будь-якій, точці часу.

Його розумування розлютили мене. Я запитав;

— Ви, звісно, віруючий?

— Так, я пресвітеріанин. Моє сумління чисте. Я певен, що ошукав тубільця, коли віддав йому біблію за його диявольську книгу.

Я запевнив його, що йому нема в чому себе дорікати, й поцікавився, як він опинився у нас, чи не проїздом? Він відказав, що за кілька днів сподівається повернутися на батьківщину. Отоді я й дізнався, що вів шотландець з Оркнейських островів. Я зауважив, що люблю Шотландію, бо люблю Стівенсона та Х’юма

— І Роббі Бернса, — додав він. Під час розмови я все роздивлявся нескінченну книгу. І з удаваною байдужістю запитав:

— Ви хочете запропонувати цей цікавий примірник Британському музею?

— Ні. Я пропоную його вам, — і він назвав досить високу ціну.

Я відповів цілком щиро, що не маю таких грошей і замислився. За хвилину у мене визрів задум.

— Пропоную вам обмін. Ви придбали цей том за кілька рупій: і біблію. Я дам вам пенсію, яку щойно одержав, і надруковану готичним шрифтом біблію Вікліфа. Я успадкував її від своїх батьків.

Я пішов до спальні, виніс йому гроші й обіцяну книгу. Він погортав сторінки, із завзяттям бібліофіла роздивився палітурку.

— Згода. Мене здивувало, що він не торгується. Вже потім я збагнув, що він увійшов у мій дім з наміром продати книгу. Не перелічивши грошей, гість сховав їх до кишені.