Ми порозмовляли про Індію, про Оркнейські острови і про норвезьких ярлів

Я вирішив поставити Книгу піску на порожнє місце, де раніше стояла біблія Вікліфа, та зрештою надумав сховати її за кількома розрізненими томами «Тисячі та одної ночі».

Я ліг, але не зміг заснути. О третій чи о четвертій годині ранку ввімкнув світло. Знайшов неймовірну книгу й заходився гортати її. На якийсь сторінці побачив гравюру-маску. В кутку сторінки стояла дев’ятизначна цифра, не пам’ятаю вже, яка.

Нікому не показав я свій скарб. До щастя володіння книгою додався страх її втратити, а згодом побоювання, що насправді вона це безмірна. Ці дві тривоги посилили мою давню мізантропію. У мене залишалось кілька друзів, я перестав зустрічатися з ними. Бранець книги, я майже не виходив з дому. З допомогою лупи дослідив пошарпаний корінець і палітурку: ні, це не підробка. Я помітив, що невеличкі ілюстрації вміщені через кожні дві тисячі сторінок. Став занотовувати їх у блокноті і швидко його списав. Вони ніколи не повторювалися. Вночі, в невеличкі проміжки часу, відвойованого у безсоння, я снив книгою.

Кінчалося літо, і я усвідомив, яка це страшна книга. Мені довелося визнати, що я, котрий дивився на неї й торкався її своїми пальцями, став таким же страшним, як і вона. Я відчув що це предмет страхітливого сну, гидка мара, яка ганьбить і руйнує дійсність.

Я хотів був спалити її, однак побоявся, що нескінченна книга й горітиме нескінченно і закурить усю планету.

Згадав, що читав колись, буцімто листок найкраще можна сховати в лісі. До пенсії я працював у Національній бібліотеці, де зберігається дев’ятсот тисяч книжок; знав що праворуч від вестибуля круті сходи ведуть до підвалу, в якому складені газети й карти. Непомітно для бібліотекарів я поставив Книгу Піску на один з вологих стелажів. Постарався не запам’ятати, на якій висоті й відстані від дверей.

Я відчуваю деяку полегкість, однак намагаюсь обминати вулицю Мексики